Archive for the ‘Переклад’ Category
ШІСТЬ ПРІОРИТЕТІВ УПРАВЛІННЯ
Версія для завантаження:
https://kobua.files.wordpress.com/2009/08/6-prioritetov-ua.doc
Нам абсолютно зрозуміло, що ті, хто вживають алкоголь та палять кожного дня чи кожного тижня, якщо вони зайняті в державному управлінні та в керівництві приватними підприємствами різного масштабу, – об’єктивно неспроможні як управлінці, тим більше коли вони намагаються керувати довгочасними процесами. І в кожній галузі діяльності є критична тривалість процесу, і якщо вона збільшується – вони стають заручниками незрозумілих їм обставин. Але внаслідок того, що вони – управлінці, від результатів діяльності яких залежать життєві обставини та життя багатьох в суспільстві, то всі – «інші» – також стають заручниками обставин, з керуванням яких управлінці не впорались, або самі їх спричинили, внаслідок паління, закоханості у пиво, постійних «серйозних» застіллях, які зіпсували фізіологію їх організмів та біополів. Все це призводить до викривлення або взагалі розриву тих чи інших процесів обробки управлінської важливої інформації в психіці.
МАЙБУТНЄ – ЗА АБСОЛЮТНО ТВЕРЕЗОЮ МОЛОДДЮ!!!
Проти СРСР-СНД ведеться великомасштабна інформаційна війна, або «холодна війна», або війна методами «культурної співпраці» на нашу повну загибель. Будь-яка війна має мету – це захват чужих сировинних, енергетичних, людських, територіальних ресурсів. Наш «розум» втікає за кордон, є навіть спроби продати країну оптом чи в роздріб.
Коли клани світової фінансової мафії (світовий уряд) зрозуміли, що, отримавши відсіч від наших дідів та прадідів у війнах, завоювати та скорити нас засобами «гарячої» війни (танками та літаками) не вийде. Тоді вони застосували агресію нового типу – інформаційну. Агресія виявилась настільки потужною, що СРСР здався без бою, країна розділена на частки, економіка зруйнована, ядерна зброя здана на металобрухт, ми зазнали збитків, які можна порівняти з кількома світовими війнами, населення кожного року зменшується на 0,3 мільйона осіб і більшість навіть не зрозуміла, що насправді відбулось.
Нас запевняють, що ми програли «холодну війну». Це неправда! Так, ми програли ряд важливих битв у цій інформаційній війні, але війна ще не закінчена. Треба зрозуміти, якщо у звичайній війні перемагає той, в кого міцніша зброя і хто краще володіє нею, то у війні інформаційній переможе той, в кого міцніша інформація і хто досконаліше володіє нею.
Така міцна інформація в Україні ІСНУЄ! Вона викладена в Концепції (задумі) Суспільної Безпеки. Прихильники КСБ є по всій країні, у ближньому та дальньому зарубіжжі – це робітники та селяни, вчителі та лікарі, інженери та вчені, ветерани та молодь, віруючі різних релігійних конфесій; вони – звичайні люди, які не живуть «одним днем», а усвідомлюють свою відповідальність за долю майбутніх поколінь і всього людства. Майбутнє – в єднанні людей на шляху до Людяності. Ми починаємо наступ усіма фронтами інформаційної війни. Прийшов час дій для кожного!
Для того, щоб відбити агресію, спочатку треба знати, як саме на нас впливають.
ШІСТЬ ПРІОРИТЕТІВ УПРАВЛІННЯ
«Управління» та «протистояння» тісно пов’язані. Якщо поглянути на життя суспільства (сотні та більше років) можна побачити, що існують засоби впливу на суспільство, свідоме застосування яких дозволить керувати його життям та смертю. Мова йде про пріоритети (рівні важливості) протиборства двох різних систем.
Пріоритети – це, якщо говорити мовою військових, різноманітні засоби ведення агресії, війни з метою завоювання людських, природних, енергетичних та інших ресурсів будь-якої країни. Графічно вони зображені на малюнку, тому зробимо тільки деякі пояснення. Номер рівня (пріоритета) показує силу, яку має ця зброя. 4,5 та 6 пріоритети – це матеріальна зброя, а 1,2 та 3 – інформаційна зброя.
Одна країна може бути завойована іншою силою зброї. Якщо зараз у Києві на перехрестях вулиць поставити патрулі «фріців» в касках з автоматами, тоді всі зрозуміють, що їхня країна окупована. Саме так сприймає звичайна людина поняття «окупація». За допомогою автоматів, танків та літаків ведуться «гарячі» війни. Це зброя 6 пріоритету.
Але коли «давні екстремісти» зрозуміли, що якщо швидко завоювати країну на 6 пріоритеті, то так само швидко можна отримати і відповідь. При цьому є ймовірність загинути самому. Крім того, стало зрозумілим, що раби в країні, яку завоювали, працюють погано, без «ентузіазму». Тому «екстремісти давнини» стали вдосконалювати засоби агресії, не змінюючи при цьому своєї мети: захват ресурсів інших країн.
Так «винайшли» 5 пріоритет: зброя геноциду. Про цей пріоритет ми вже поговорили. Згадайте, що ви читали про індіанців Америки і зіставте з тим, що відбувається зараз в Україні. З давніх-давен зброя геноциду – алкоголь та наркотики. Сучасні екстремісти здобули в його удосконаленні великих успіхів.
Потім винайшли зброю 4 приорітету – економічну. Вона дає ще більш стійкий результат в часі. З «голки» «вождь» може «зіскочити», а з «запою»-«протверезіти». Може навіть померти від «передозу».
Тоді агресору необхідно готувати наступного «вождя». А так, давши в борг «вождю» сьогодні, а розраховуватись будуть діти та онуки «вождя» ресурсами своєї країни, свого народу. І ніякого кровопролиття! Все досить «культурно». Тому таку агресію називають «культурне співробітництво».
З «голки» зістрибнути можна, але борг віддати неможливо, тому що кредитно-фінансова система «древніми екстремістами» збудована так, що не «зістрибнеш». ЇЇ основою є лихварський відсоток позики. Ця кредитно-фінансова система принципово не дозволяє вийти з залежності, яка застовується до цілих країн та народів у світовому масштабі глобальною сіоно-нацистською мафією.
3 пріоритет – ідеологічний. Для того, щоб народ не розумів, що з ним роблять на 6,5 та 4 пріоритетах «древні екстремісти» створюють різноманітні ідеології. Завдяки їх відбувається обробка свідомості людей, їх зомбування. Ще з давніх часів «екстремісти» пристосували віру людей Богу для своїх інтересів – таким інструментом стали релігії. Потім з’явились «світські ідеології», так само як і «відсутність ідеології» – це також ідеологія. Все це кожен з нас відчуває на собі. Яким чином? Ось так: «всім треба покаятися за гріхи предків, інакше родину не визволиш … молися і кайся…», «гроші роблять гроші», «вино в невеличкій кількості дуже корисно», «маріхуана не наркотик», «хто палить сигарети «Мальборо» – той ковбой», і т.д і т.п.
Тепер, нарешті, про найвищі пріоритети.
1 пріоритет. Це методологічна інформація, яка дозволяє розрізняти процеси, які відбуваються у всесвіті (в тому числі і суспільстві), бачити «загальний хід речей» та «…робити з цього глибинні припущення, які згодом часто справджуються …». Тобто, якщо говорити мовою військових, «правильно оцінити обстановку та приймати правильні рішення». Зрозуміло, що той, хто цим не володіє, не в змозі «правильно оцінювати» та «правильно приймати рішення».
2 пріоритет – хронологічний, інформація історичного характеру. Той, хто володіє цією інформацією, зможе бачити з позиції 1 пріоритету направленість всіх процесів. В основі нормальної інтелектуальної діяльності є правильне протікання фізіологічних процесів у організмі людини. Тому фактори, що порушують нормальну функцію і як наслідок світосприйняття, пам’ять, мислення, – повинні бути вилучені.
Тепер ви можете побачити, на якому пріоритеті «працює» той чи інший політик, партія, рух. Звідси можна зробити висновок про те, що можна чекати від того чи іншого «вождя» та його партії… Чи зможе ця партія перемогти, якщо вона бажає все отримати силою (6 пріоритет) або «економічними» реформами (4 пріоритет), або «духовним відродженням» (3 пріоритет). Відповідь зрозуміла. Той, хто володіє більш високим пріоритетом, рано чи пізно отримає перемогу над тим, хто «працює» на нижчих пріоритетах».
Книги в Харкові
книга "мертва вода"
В м. Харків за ініціативою суспільної організації “Жива вода” видано роботу авторського колективу ВП СРСР “Мертва вода”. В книзі містяться одразу дві частини цієї роботи, тираж 1000 примірників, твердий перепліт.
Книгу можна придбати безпосередньо у видавця з доставкою “Автолюксом”. Для цього треба замовити мінімум 10 примірників книги за ціною 100 грн. Зв’язатись з видавцем можна за телефонами 8(057)752-81-24 8(067)798-95-55 – контактна особа Александр.
В разі замовлення меншої кількості книг вони пересилаються “Укрпоштою”. Вартість книги в цьому випадку буде від 120 грн. плюс вартість пересилання цінною бандероллю (вартість пересилання однієї книги в залежності від відстані 20-25 грн).
Для замовлення треба звертатись за контактними телефонами:
8(057) 751-14-62, 8(096) 340-86-81 – контактна особа Валентин;
8(057) 764-19-98, 8(050) 230-26-12 – контактна особа Віталій.
Таємна влада пива – агітаційні матеріали
Таємна влада пива
Пропонуємо вашій увазі агітаційні матеріали з КСБ “Таємна влада пива” адаптовані для розповсюдження в Україні. Мета розповсюдження – протистояння за 5-м пріоритетом.
Оригінал цієї листівки наявний на сайті партії “Единение” (Росія) за адресою:
http://www.kpe.ru/obraztsyi-agitatsionnyih-materialov/index.php
формат MS Word
Українськомовна версія: Завантажити
Російськомовна версія: Завантажити
Нижче наведено повний текст листівки:
Нашому суспільству агресивно нав’язується думка про «легкість» і «нешкідливість» пива. Звідусіль на нас ллється інформація про те, що пиво – джерело веселощів, успіху у дівчат, в житті, спорті – ніби то це національній напій українців! Міська влада влаштовує скажені «свята пива». В 2008 р. в Запоріжжі на такому «святі» в молодь залили 30 000 літрів.
Ми отримуємо рекомендації до вживання пива (іноді навіть з «медичних» джерел) в різних «корисних» цілях – для «боротьби з вуграми», «набору ваги», «отримання вітамінів». «Просунуті» лікарі рекомендують вживати пиво матерям, що годують і – по столовій ложці – навіть грудним дітям!!!
Сучасна медична наука формує у лікарів фрагментарні, «калейдоскопічні» знання – вона виховує лікарів «по вуху», «по серцю», «по шлунку», при цьому людина розглядається як банка з фізрозчином, в якому плавають окремі непов’язані органи. Звідси і виникають рекомендації лікарів «попити пивця для апетиту» або «горілочки для лікування виразки». Але людина – це не конструктор «Лего»!!! Людина – дуже складний цілісний організм, наділений свідомістю і душею! Тимчасово «покращуючи» діяльність якогось одного органу, такі лікарі з калейдоскопічним ідіотизмом, гублять десяток інших органів, тонкі структури мозку, а також психіку, психологію, гублять організм в цілому!
Між тим дослідження багатьох вчених і лікарів, що володіють справжніми знаннями про людину, як Сутність, таких як академік, хірург Ф.Г. Углов (помер в 104 роки в 2008 р), який оперував до ста років (!), однозначно показують надзвичайну небезпечність будь-якої алкогольної отрути (і в першу чергу пива) для організму людини. А особливо для північних народив, тобто – нас з вами, так як в нашому організмі виробляється надзвичайно мало ферменту, що розщеплює алкоголь алкогольгидрогенази. Але цілісна інформація, так само, як наприклад, діяльність великої людини, лікаря Ф.Г.Углова, цілеспрямовано замовчується телебаченням, газетами, заглушується за рахунок скажених прибутків алкогольної мафії і інших ворогів нашої країни. Ви що-небудь чули, скажімо, про «лист 1800 лікарів», який розкриває катастрофічні наслідки алкоголізації?.. зате пивна реклама – усюди і щоденно! Її основна цільова аудиторія – молодь, яка поки що не пристрастилася до горілки і інших наркотиків, важливо примусити їх зробити перший ковток! А найлегше примусити людину почати труїти себе – пивом. Згідно ГОСТ-18300 72р. і 5964-82р. «спирт – сильнодіючий наркотик, що викликає спочатку збудження, а потім параліч нервової системи» (те ж саме визнала Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВОЗ) в 1975 р. ), наркотична доза складає 6-8 г. на кілограм ваги, перевищення – спричиняє смерть. Однак в 1993 р., це визначення з ГОСТ 5964-93 негласно вилучили, з метою нестримної алкоголізації України! Хміль є близьким родичем коноплі, їх навіть схрещують, отримуючи гібриди. Конопля – це гашиш, марихуана і інші наркотики. В хмелі присутній навіть морфін! Саме тому «безалкогольне пиво» так само викликає звикання і залежність, так саме отруює організм і мозок. В пиві дуже багато сивушних олій, смоли, кислоти, складні ефіри, альдегіди, кетони, солі важких металів, і навіть кобальт! Біогенні аміни – кадаверин, путресцин, гістамін і тирамін, в хімії належать до трупної отрути. Навіть самогонщики намагаються осаджувати сивуху і токсини, а от з пивом весь це «скарб» потрапляє прямо в організм. ГОСТ Р51355-99 припускає вміст токсинів в горілці – 3мг/л. В пиві ж їх вміст від 50 до 100 мг/л.!!! Однак ця мерзота в пиві прихована гіркотою хмелю і солоду. Але саме тому пивний алкоголізм має дуже важкі наслідки. Бісмарк казав: «Від пива людина робиться дурною, ледачою і слабкою».
ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ! В 1999 р. офіційна наука встановила, що в хмелі міститься 8-пленилнарингенин або фіто естроген – аналог жіночого статевого гормону естрогену. Добова жіноча доза естрогена (0,3-0,7 мг) міститься лише в півлітровій пляшці пива! Гормон, потрапляючи в чоловічий організм, призводить до появи у «пивнюків» вторинних статевих ознак жінки: високий голос, жирові відкладення на стегнах, грудях, животі, порушення сексуального потягу і навіть іноді до появи виділення молозива з грудей! В Чехії є приказка: «Пивнюк» схожий на кавун – у нього росте живіт і сохне хвостик».
ДЛЯ ЖІНОК! Жінка, яка отримала з пивом убивчу дозу статевого гормону, стає сексуально стурбованою, часто втрачає контроль над своєю похіттю. В народі існує багато глузливих приказок, що описують таку поведінку, «синдром березневої кішки».
У нормальної здорової жінки кількість естрогену в крові суворо визначено природою і має місячний цикл. Порушення балансу гормонів призводить до значно більш серйозних наслідків, ніж у чоловіків – оволосіння за чоловічим типом (вуса, груди, ноги), розростанню тканей матки, застою збиткового секрету і слизу в маточних трубах, порушенню менструального циклу, і, як наслідок – безпліддя.
Хто ж споює Україну? Бажаєте дізнатись?
30% пивного ринку України
належить іноземним компаніям
Славутич, Львівське, Арсенал, Балтика, ICE –Англія, Данія
Рогань, Чернігівське – Недерланди
Сармат – США, Швейцарія
В «Концепції Суспільної Безпеки» (КСБ) розкрито роль алкоголю, в ряді інших наркотиків, як засобів управління суспільством і поневолення груп народів і цілих країн, як ЗБРОЇ ГЕНОЦИДУ. По силі дії вона має БІЛЬШ тяжкі наслідки, ніж пряма військова агресія! Оскільки нівечить не лише сучасне, але й майбутні покоління нації, що припустила свою алкоголізацію з допомогою зброї інформаційної війни – нав’язуванням хибних ідеалів, стереотипів, чужої культури. Гарні «менти» з серіалу, які бухають в кожній серії, симпатичний хлопець, що біжить за «Клінським», розповіді гумористів про «веселих» алкоголіків, улюблений народом фільм «Особливості національного полювання» – це все ланки ланцюга безструктурного управління суспільством, впровадження алкогольного стереотипу в масову свідомість і споювання народу України.
В 1995 р. на душу населення (включаючи грудних дітей) було випито 15 літрів пива. В 2007 – 58 літрів! Зростання в 3,6 рази! За даними ВОЗ вживання більш ніж 8 літрів чистого спирту на душу населення на рік, призводить до необоротної деградації нації і її вимиранню. Сьогодні в Україні висмоктується 12-13 літрів (за офіційною статистикою). В реальності ця цифра може сягати 20 літрів!
СХАМЕНИСЬ, УКРАЇНО! ТЕБЕ ВБИВАЮТЬ!
З 2001 року населення України скорочено (без урахування мігрантів), на 5,5 мільйонів людей…
Швидкість винищення України –
2180 людей – 6 батальонів на день
91 людина – 2 роти щогодини…
То ж хто йде за «Клінським»?
Ми не перші! До нас вже були індіанці.
Іспанські конкістадори перемогли індіанців, лише коли навчили їх гнати самогон. Командування пожертвувало ради цього навіть запасом рушниць! Їхні стволи «подарували» індіанцям у вигляді самогонних апаратів. Наслідок спаювання цілого народу бажаючі можуть спостерігати в США – колишні господарі континенту живуть на землі своїх предків в резерваціях, куди на них, як в зоопарк, ходять дивитись туристи.
Ніколи ще наші співвітчизники не труїли себе з таким завзяттям, успішно нав’язаним продажними ЗМІ, владою, фільмами, «традиціями», «діячами культури». Цілі інформаційної війни досягнуті – країну розділено, вона знаходиться під прихованою окупацією, за кордон тече зерно, сталь, до нас зливають свою інфляцію в вигляді незабезпечених грошей. Заводи, фабрики, ГЕС, які будували наші батьки, «чарівники» вкрали і розтратили в період приватизації. А населення, яке нічого не розуміє, труїть себе нібито «власноруч», і платить за це своїм вбивцям»!
Ми схожі на тарганів, які купують дихлофос на власні зароблені копійки!
Концепція Суспільної Безпеки на даний момент – найбільш повно пророблена база для реальної зміни життя суспільства в будь-якій країні.
Приєднуйтесь!
Що за перевалом перебудови?
Переклад роботи ВП СРСР створеної в травні 1990 р.
оригінал наявний за адресою:
http://dotu.ru/files/90_Za_perevalom_perestroyki.pdf
Підіть за тим,
Хто не вимагає у вас нагороди
І хто на прямому шляху!
651 р від р.Х., «Коран», сура 36: 20/22
В країні криза. В партії розкол. Суспільству потрібна консолідація сил для того, щоб країна не розвалилась, а жертви, що їх принесли народи за останні сто років не виявились марними. Якою має бути платформа для консолідації сил, що спрямованих на оздоровлення обстановки в країні, а як наслідок, і в усьому світі? СРСР – велика держава, а кризисне становище в будь-якій великій державі – загроза стабільності в світі.
Незважаючи на всі негаразди нашого життя, СРСР найменшою мірою постраждав від соціального розшарування за майновою ознакою. Це беззаперечне і головне досягнення трудового народу, яке неможна втратити в ході перебудови. Щойно у нас намітились тенденції до разшарування за майновою ознакою, як не зволікаючи на нього відреагувала статистика зростання злочинності і зростання інших негативних явищ в багатонаціональній державі.
Досвід передвиборчого плюралізму думок показує, що представники різних ідеологічних течій демонструють одне одному і суспільству благонаміреність, але не в стані домовитись про зміст цієї благонаміреності. Ми дуже швидко переконались, що будь-яка ідеологічна платформа нездатна об’єднати широкі маси народів нашої країни, що належать до різних класових груп, релігійних, етнічних та інших течій. Плюралізм думок вироджується таким чином з поваги до точки зору співбесідника у «Вавилонське сТОВПОтворіння», що прирікає його на пустоцвіття.
В.Г. Бєлінський дав визначення натовпу як «зібрання людей, що живуть за переказом і розмірковують за авторитетом». Натовп не здатний до демократії навіть при найкращих законах і демократичних процедурах. З цим і пов’язана неефективність наших вибірних органів влади. Щоб суспільство не було натовпом, необхідно ПЕРЕКАЗ (тобто плітки про історію) замінити достеменними фактами, а розмірковування ЗА АВТОРИТЕТОМ замінити філософською культурою, що є доступною всім членам суспільства. В таких умовах уже можна буде не лише говорити про демократію, а й втілювати демократію. Інакше демократичні процедури – красива вивіска на диктатурі еліти, що стоїть над натовпом. Один англійський вчений ХІХ століття сказав про «філософію історії в широкому сенсі як поясненні минулих та пророкуванні майбутніх явищ світового життя людини на ґрунті загальних законів». Це, на нашу думку, і є головне в змісті філософської культури.
Люди втомились від чисельності фактів, які вихлюпують на них засоби масової інформації протягом останніх п’яти років, і хочуть зрозуміти, кому вірити. В таких обставинах суспільство не здатне до згуртування. Зрозуміло, що факти приводяться різними сторонами лише для того, щоб обґрунтувати концепцію розвитку суспільства, в якій зацікавлений певний соціальний шар. Фактами можна перекидатися до нескінченності, а суспільство, не маючи концепції, зруйнується, якщо вичерпає ліміти часу, відпущені йому в глобальному історичному процесі. Суспільство може стійко розвиватись в глобальному історичному процесі, якщо воно все працює на реалізацію однієї з багатьох концепцій, виробленої ним не на ґрунті «плюралізму думок», а на ґрунті плюралізму фактів.
Трудящі країни, завершивши безкровну революцію, вистояли в нав’язаних ним кровавих війнах і «мирі» і створили державу, що стала стримуючим фактором більш жорсткої експлуатації народів капіталом в усіх країнах. Те, що «демократичний» Захід живе краще, ніж ми – заслуга наших батьків і дідів, які вирішили побудувати суспільство без експлуатації людини людиною. Процес становлення суспільства соціальної справедливості в Світі здавався незворотнім. Все це було можливим лише тому, що більшість народу розділяло переконання в правильності ідеології, виробленої людьми, що мали філософську культуру, засновану на методології діалектичного матеріалізму.
Всі філософії можуть бути розділені на два типа: методологічні, які коректують положення ідеології, виходячи з практики суспільного розвитку; і догматичні, що апелюють до авторитету Всевишнього Господа і засновників вчення в намаганні залатати постійно зростаючу прірву між суспільною практикою і ідеологією без порушення «цноти» священного писання. Марксизм-ленінізм створювали як методологічну філософію, а зараз вбивають як догматичну.
Якщо дивитись глибше, то людей згуртовувала не ідеологія, а методологія. Розлад і хитання почались в умовах ,коли ідеологія, позбавлена методології, перетворилась в «святу» догму і перестала вирішувати задачі сучасності, коли більшість трудящих не усвідомлювало методології. Якщо на початку віку платформа консолідації трудящих могла бути підсвідомо методологічною, то тепер вона має стати усвідомлено методологічною з діалектичним ядром. По-перше, вона найширша, оскільки елементи діалектики присутні практично в усіх ідеологічних течіях. По-друге, чесні перед собою і оточуючими спроби спростувати діалектичність цілісного Світу ведуть до більш глибокого розуміння діалектики, росту філософської культури і згуртуванню суспільства. По-третє, діалектика дозволяє переробити будь-який плюралізм фактів в єдність думок по будь-якому питанню, єдність думок, не нав’язана згори, не придбана за гроші, а вироблена самим суспільством. Тільки так суспільство може розкрити творчу енергію народів і піднятись на нову ступінь розвитку, уникнувши загибелі.
Зараз вимовляється багато загальних слів: «оновлення соціалізму», але при цьому затрудняються дати ясну відповідь на питання, що таке соціалізм і чим він відрізняється від капіталізму; «перебудова», але не кажуть конкретно чого і в що; «загальнолюдські цінності» і т.ін. Вважається, що всі про це і так знають. Але всі тільки ставлять питання про те, що під цим розуміти? А представники різних неформальних течій розуміють в повній відповідності до плюралізму кожен своє, а роблять одну спільну справу. Чиє ж це діло, якщо загальна думка сводиться до того, що за роки перебудови жити стало важче? І де впевненість в завтрашньому дні? Ці питання теж вирішуються через методологію. Народ потрібує прямих і ясних відповідей на всі ці та інші питання.
Соціалізм – слово не найдавніше, але воно висловлює в сучасних умовах давню мрію людства жити в суспільстві соціальної справедливості. Соціальна НЕсправедливість виникла з класовим розшаруванням суспільства, яке в свою чергу було викликане суспільним розділенням праці. Суспільне розділення праці призводить до зростання продуктивності СУСПІЛЬНОЇ ПРАЦІ. Зростання продуктивності суспільної праці підвищує рівень життя і впевненості в завтрашньому дні (також характеристика досконалого суспільства) всіх членів суспільства, але в різній мірі. Суспільство довгий час повинно було миритись з цим «в різній мірі».
Суспільне розділення праці – це розділення праці насамперед на працю безпосередньо виробничу і працю управлінську, на що вказував ще Ф.Енгельс в праці «Анти-Дюрінг» (Маркс, Енгельс, соч., т. 20, с. 293). Обєктивна необхідність суспільного розвитку в сенсі зростання якості управління виробництвом і є той фактор, який змушував суспільство довгий час миритись з утриманням монопольно високої ціни на продукт управлінського труда і існуванням «елітарних» соціальних груп, з середовища яких черпаються кадри управлінців.
Сутність експлуатації людини людиною – в підтриманні монопольно високої ціни на продукт управлінського труда.
Але зростання виробничих сил і вдосконалення виробничих відносин – підвищення якості управління – потребує розширення соціальної бази, що дає суспільству управлінців: сучасна управлінська аристократія – менеджери – ширша, ніж буржуазія, буржуазія – ширша, аніж дворянство. З рештою, виробничі сили розростаються настільки, що елітарні групи не в змозі зі свого середовища висунути необхідну суспільству кількість управлінців достатньо високої кваліфікації. З цього моменту суспільство починає усвідомлювати необхідність розширення соціальної бази, з якої черпаються кадри управлінців. Цей процес в історії найбільш яскраво відобразився в тому, що на перше місце в світі за продуктивністю праці вийшла Америка, а потім Японія.
Соціалізм – Розширення соціальної бази управлінців до меж всього суспільства. В цих умовах суспільно невиправдано утримувати еліту, яка має більш високий рівень споживання, аби з її лав черпати кадри управлінців для забезпечення потреб всього суспільства. Виробничі сили СРСР досягли саме цього рівня, а суспільна думка реагує на цей факт помилковою вимогою ліквідації апарату. Але до тих пір, поки існує суспільний розподіл праці, до тих пір професіональний апарат управління необхідний, інша справа – яку якість управління виробництвом і розподілом праці апарат забезпечує. Це питання про якість і цілі управління, а не питання про необхідність ліквідувати апарат. Точка зору, що апарат нічого не виробляє, а лише споживає, помилкова. Продукція, яку виробляють управлінці – організація виробництва і розподілу. Якість цієї продукції – ефективність використання виробничих сил. Знищення даного апарату призводить до творення іншого апарату, так як управління, я, відповідно, і апарат об’єктивно необхідні при будь-якому рівні розвитку економічного базису і засобі виробництва. При цьому питання про цілі і якість управління не знімається. Це питання пов’язане з поняттям про власність на засоби виробництва.
Багато суспільствознавців, і не лише радянських, сходяться на тому, що право власності на засоби виробництва – право управління виробництвом і розподілом продукції або безпосередньо, або через довірених осіб. Зміст поняття власності саме в цьому. Форми власності проявляються в тому, як реалізується це право управління виробництвом і розподілом. Приватна власність – коли особи, заняті безпосередньо виробничою працею не мають реальної можливості усунути від управління тих, хто втратив їх довіру. Суспільна – коли трудящі мають право усунути від управління того, хто втратив їх довіру. Звідси виходіть, що і державна, і кооперативно-колгоспна, і кооперативна власність не може бути як приватною, так і суспільною.
Якщо власність приватна в указаному змісті слова. То управлінці – приватні власники і мають реальну можливість забезпечити таке управління розподілом продукції, що рівень життя сімей із сфери управління буде вищим, ніж рівень життя сімей, зайнятих в сфері матеріального і духовного виробництва. Лад при цьому може називатись як завгодно.
Ми розуміємо, що звідси виходять дві принципово різні концепції соціалізму.
Ленінська, викладена в основних рисах в «Державі і революції», вважає, що всі члени суспільства знаходяться в рівному відношенні до засобів виробництва. Як наслідок, в такому соціалізму не має бути різниці в середньому рівні життя між сім’ями, що належать до сфери управління і до сфери виробництва, оскільки обидві ці сфери необхідні для забезпечення життя суспільства на даній ступені розвитку. До того ж ще лишається додати, що в багатонаціональній країні не має бути відмінностей в середньому рівні освіти і в рівні життя між різними націями, тобто повинні створюватися умови для реалізації, а не для декларації рівноправ’я націй. Це не «урівнювалка», так як суспільство має стимулювати матеріально ріст кваліфікації і платити за більшу кількість труда більше. Але головний принцип – принцип рівної платні за однакову працю, звідки і витікає відсутність майнового розшарування між різними соціальними групами: класовими, національними, професійними групами виробництва і управління.
Друга концепція соціалізму – соціалізм дюрінгіського типу, в якому існують всі види власності, включаючи і приватну, і який, як було показано ще Ф.Енгельсом, не може не виродитись в капіталізм.
Як ми бачимо, ми не жили ще не при жодному з цих соціалізмів. Те, що є і було в СРСР, – розтягнутий перехідний період від капіталізму до того, що буде після перебудови. Тому зараз, перед перевалом перебудови, нам слід відповісти на питання, який соціалізм ми хочемо отримати? А перед відповіддю на нього ми маємо сформувати концепцію перехідного періоду до того соціалізму, який захочемо будувати. Без методології з цими питаннями не розібратись. Тому платформа консолідації суспільства, і насамперед партії має бути усвідомлено методологічною.
Югославія, Польща, Угорщина, Чехословакія вступили на шлях побудови «соціалізму» типу Дюрінга. Ми бачимо, що одразу ж в цих країнах розпочався процес розшарування суспільства з майновою ознакою і загострення соціальної напруженості в різних формах, що викликає стурбованість трудящих. Чи слід СРСР повторювати їх помилки, чи краще усвідомити свої і їхні виправити? На це питання не здатні відповісти ані парламент, ані референдум, але навколо нього можна довго дурити людям голови, подібно до того, як це зробила «Комсомольська правда» 12.12.89 в статті «НесЧАСТНАЯ СОБСТВЕННОСТЬ». В ній замість прямого запитаня «Чи припускаєте ви встановлення капіталізму в СРСР?» – наукова команда начолі з академіком «всіх наук» Т.І.Заславською наставила купу інших питань. Проаналізувавши відповіді на них, автори статті намагаються переконати себе і обманути молоде покоління, доводячи, що народ не має негативного відношення до капіталізму. З цієї причини можна гнати перебудову далі по Дюрінгу в капіталізм.
У нас немає підстав припускати, що народи СРСР за відродження капіталізму під будь-якою благовидною назвою на кшталт «гуманний соціалізм». Тому слід розібратись, чим перехідний період до соціалізму за Леніним відрізняється від подібного до соціалізму суспільного устрою за Дюрінгом і Каутським. Спільним у них є те, що і перехідний період до ленінського соціалізму, і «соціалізм» типу Дюрінга мають багатоукладну економіку при найрізноманітнишіх формах власності. Але є й відмінність:
– Соціалізм Дюрінга передбачає збереження під вивіскою «соціалізм» експлуатації людини людиною, тобто монопольно високу ціну на продукцію управлінської праці. Дюринг про це писав так: «… поряд з задоволенням потреб справедливості буде мати місце ще добровільне висловлювання особливого визнання і пошани». (що означає «добровільне» визнання несправедливості – авт.) … Суспільство робить самому собі честь, коли відмічає вищі види діяльності, надаючи ним помірну надбавку для потреб споживання.
– Перехідний же період до соціалізму за Леніним не передбачає цієї «добровільно» визнаної несправедливості. Енгельс на це Дюрінгу відповів уїдливо: «І пан Дюрінг теж самому собі робить честь, коли поєднуючи невинність голуба з мудрістю змія, так зворушливо турбується про помірне додаткове споживання для дюрингів майбутнього» (Соч., т.20, стр.312). Ленін в «Державі і революції» писав про зведення заробітної платні «чиновників» до середнього робочого рівня, чим підтвердив точку зору Енгельса, і, будучи Головою Раднаркому, отримував платню робочого першого тарифного розряду.
З процесому перехідного періоду пов’язане питання про роль партії і багатопартійності.
Якщо ми будуємо «соціалізм» Дюрінга, простіше кажучи, повертаємось до капіталізму, то багатопартійність потрібна, так як різні партії повинні створювати у народних мас ілюзію, що вони відображають у вибірних органах інтереси різних соціальних груп. Насправді, в вибірних органах основну роль грають професіонали, яким суспільство, «роблячи самому собі честь, надає помірну надбавку для потреб споживання». Оскільки фінанси несоціалістичного суспільства зосереджено в руках «грошових мішків», то не суспільство, а «грошові мішки» надають більш-менш непомірну добавку для потреб споживання тим професіоналам-політикам, які краще захищають їх інтереси в передвиборчих органах. Як це робиться, нам показали депутати Собчак і Тихонов.
Все сказане стосується засобів масової інформації. Вони або підпорядковані партійною дисципліною інтересам трудящих, якщо партія – партія трудящих, або через «помірну добавку для потреб споживання» – інтересам капіталу. Партійні ж маси в цій системі – просто ширма, фактично багатопартійна система в цій ситуації – одна багатолика партія КАПІТАЛУ, і нічиїх інтересів, окрім інтересів капіталу вона не представляє. ЇЇ задача – підтримувати політичну стабільність, не призводячи суспільство до соціального вибуху. Нам не потрібна така «багатопартійність».
Якщо ж ми будуємо соціалізм за Леніним, то нам потрібна одна партія, яка не терпить в своїх лавах хапуг і кар’єристів всіх мастей, яка заволікає всіх щирих душею людей і створює умови для зростання їх філософської культури, аби люди не блукали в «трьох соснах». Платформою такої партії може бути тільки усвідомлена методологія. Всі ж інші суспільні організації діяльності такій партії не лише не заважають, а являють собою її опору. В них партія виробляє політику. Так політика партії стає політикою народу. Народ в суспільних організаціях, що перетинають державу і її інститути, втілює політику в життя.
Після відміни партмаксимуму, який обмежував зарплатню керівників-партийців, перехідний період в СРСР став набувати рис соціалітету Дюрінга. Причина цього в тому, що в правлячу партію нахлинули рвачі і кар’єристи. Захопивши апарат управління, вони, щоб загубитись в партії, навмисно роздмухали її чисельність. Низька філософська культура стала нормою в партійних лавах, а методологічна філософія партії перероджувалась в догматичну філософію. Ця «філософія» з часом стала уділом «науки», адже не була пов’язана з вирішенням задач, що ставали перед суспільством.
Цьому ДУЖЕ важливим є питання про співвідношення ідеології і методології. Буденна свідомість вважає, що методологія – це частина ідеології. Але це не так: одна і та сама методологія пізнання об’єктивних законів розвитку суспільства в руках різних соціальних груп може породжувати різні взаємовиключні ідеологічні системи. Та група, яка володій найбільш досконалою методологією для захисту своїх егоїстичних інтересів може наплодити такий плюралізм ідеологій, що в ньому під силу розібратись лише методологічно освіченій людині. З цієї причини платформи всіх політичних партій багатопартійних «демократичних» суспільств носять ідеологічний, а не методологічний характер. Охорона монополії на методологію – єдиний залог того, що багатопартійна система може захистити інтереси керівної групи, що стоїть над нею. Тому і при багатопартійній, і при однопартійній системі реальна концептуальна влада належить тим, хто, володіючи методологією, формує ідеології і програми політичних партій. Держава: політична, законодавча, судова влади забезпечують лише виконання концепції, сформованої концептуальною групою, спрямовуючи ресурси суспільства у відповідні галузі виробництва. Так як народ будує суспільство соціальної справедливості, то він зацікавлений в тому, щоб концепція його побудови і методологія корегування концепції були усвідомлені якомога більшим колом людей. З цієї причини трудящі не мають потреби в багатопартійній системі, яка приховує від них методологію і концепцію розвитку суспільства.
Тепер зрозуміло, що фактично і при багатопартійній і при однопартійній системі ми маємо справу з методологічною платформою, на якій стоїть егоїстична концептуальна група.
В умовах багатопартійності методологічна платформа служить для підтримки стану, коли експлуатація людини людиною є, але більшість населення заходиться під наркозом неведення і нерозуміння.
При побудові суспільства соціальної справедливості в умовах однопартійності методологічна платформа захищає суспільство від наркотизації нерозумінням і забезпечує умови, в яких неможлива експлуатація людини людиною. Так егоїзм еліти, що живе за рахунок трудящих, витісняється «егоїзмом» самих трудящих.
В суспільних формаціях, що припускають і виправдовують експлуатацію людини людиною, концептуальна влада неминуче виникає в середовищі елітарних груп, що дають класовому антагоністичному суспільству управлінців. В ході розвитку глобального історичного процесу сформувалась глобальна концептуальна влада, що спирається в своїй діяльності на систему євро-американського капіталізму. Відхід від ленінських засад побудови соціалізму в бік підкупу політичної надбудови по-дюрингівськи – наданням «помірної добавки для потреб споживання» – не випадковість. Це захист глобальною концептуальною групою своєї монополії на владу у світі. Маючи більш високий рівень розуміння, вона нав’язала через сіоністську мафію (Троцький і Ко) побудову суспільства соціальної справедливості, виключивши із життя саму соціальну справедливість, тобто, віддаляючи у нескінченність ліквідацію монопольно високої ціни на продукт управлінської праці.
Зараз в ході перебудови наша керівна еліта як і раніше протистоїть встановленню соціальної справедливості. Найнебезпечніший прояв цього в тому, що проби критики догматичного марксизма-ленінізма, що з’явились, не знаходять відповідної відсічі з методологічно міцних позицій. Ця критика ведеться в умовах негативних емоційних оцінок стану суспільства, які пов’язують кризу суспільства з іменами засновників наукового комунізму, але не торкаються змісту теорії наукового комунізму. Це породжує небезпеку того, що при подальшому поглибленні кризи суспільство під тиском куплених засобів масової інформації, зненавидівши саме слово «комунізм» і не усвідомлюючи змісту теорії наукового комунізму, викине на звалище історії разом із словами і зміст: теорію, – і найголовніше – МЕТОДОЛОГІЮ, що її породила. Це і буде відповідати інтересам найбільш реакційних кол в світі. Втрата методології – загибель нашого суспільства. Це призводить до великої крові вже зараз: Арменія, Фергана, Азербайджан, і що далі? – громадянська війна!
Підсумки виборів в місцеві ради показали пасивність основної маси виборців ще в ході передвиборчої кампанії. Причина цього в тому, що кандидати, які належать, здавалося б, до різних течій (НФ, ДС, «зелені», діячі культури), говорять одні і ті ж самі слова, бачать одні і ті ж самі проблеми, і фактично при великій кількості «альтернативних» кандидатів виборці не побачили різниці в цих альтернативах. Та її й немає. Ми вийшли на перевал перебудови, і за ним відкрилась розвилка двох доріг: одна веде в капіталізм, а друга – в соціалізм. Народ бачить, що переважна більшість кандидатів не дає відповіді на питання, яким шляхом вони мають намір вести суспільство, ставши депутатами. Тому, не отримавши відповіді на це питання, більшість проігнорували вибори. Інші голосували за тих, хто говорив красивіше, кого розрекламували засоби масової інформації. Багато хто вважає, що всі кандидати на одне обличчя, і віри до них немає. Раз немає віри, то потрібне знання, розуміння того, що відбувається в країні і за її межами.
Знання і розуміння може дати тільки методологія, оволодіння філософською культурою. Тоді самі з’являться прибічники шляху до капіталізму, і прибічники шляху до соціалізму – такому, в якому добре жити кожному трудівнику. Тому шукати ворогів перебудови не треба. Народ мусить оволодіти філософською культурою, він готовий до цього, про що і заявив на минулих виборах, не виявивши в них активності.
Юрій Рижов, голова Комітате Верховної Ради СРСР з науки, народній освіті, культурі і вихованню, в журналі «Новое время» №10, 1990р., в статті «Безопасность, которая нам нужна» пише про неможливість ведення війни в традиційному сенсі слова в сучасних умовах. Але протиборство двох систем, навіть в формі співробітництва, все одно збережеться. Це співробітництво кожна сторона буде намагатись перевести в співробітництво з укріплення своєї системи за рахунок використання ресурсів іншої, «співпрацюючої» сторони в своїх інтересах. Це, насамперед боротьба за інформацію, оволодіння якою дозволяє експлуатувати в своїх інтересах нерозуміння іншою стороною хода справ як власних, так і справ в усьому світі. Це – інформаційна війна. Щоб перемогти в цій «співпраці», треба розуміти об’єктивні закони розвитку глобального історичного процесу більш глибоко, ніж «співробітник» що стоїть з іншого боку. Тому МЕТОДОЛОГІЯ розкриття об’єктивних закономірностей Світу і стає головною в боротьбі за те, щоб в результаті цієї «співпраці» скорішим чином втілились в життя мрії всіх трудящих про соціальну справедливість, а не мрії про світове володарювання різного роду вузьких елітарних груп в якій-небудь «м’якій» і «культурній» формі.
Для перемоги необхідний штаб – внутрішня концептуальна влада, що виражає «егоїстичні» інтереси трудящих, а не еліти. В суспільстві назріли об’єктивні умови для стабільності такої влади. Припустивши спробу побудови соціалізму в країні, глобальна концептуальна влада зробила і ряд помилок. Загальна середня, безкоштовна вища освіта, навіть при їх неповноцінності по сучасним світовим стандартам, зробили свою справу, наперекір мафіозним спробам створити наукову і культурну «еліту» – ВАК, АН СРСР і республік, творчі спілки.
Не народ відійшов від ідеалів соціальної справедливості, не партія зрадила народ. Відмовившись від методології, керівництво партії не могло не піти на поводу у глобальної концептуальної влади, що намагалась опрокинути соціалізм. Але розгром партапарату – не розгром партії.
Сьогодні освітній і культурний рівень позаелітарних груп, незважаючи на алкогольний геноцид у відношенні народів СРСР, достатньо високий, щоб забезпечити стійкість концептуальної влади. Не апарат, а його «частина – внутрішньопартійна мафія» – не допустивши за допомогою вільної від народу преси звичайних трудівників до Верховних рад, продовжує втілювати в життя політику глобальної концептуальної влади. Реакція на це – деякі депутати-трудівники відмовляються від своїх мандатів, не бажаючи працювати на «чужого дядю».
Економічний базис нашого суспільства майже соціалістичний, а політична надбудова ще не капіталістична. Існує об’єктивний закон відповідності базису до надбудови. Розвилка, що відкривається за перевалом перебудови, і є той пункт, після якого і вдарить цей об’єктивний закон:
– або під ще не досить капіталістичну надбудову буде підведений капіталістичний базис,
– або на майже соціалістичному базисі буде поставлено соціалістичну надбудову.
І те, й інше – перебудова. Але яку перебудову нам підготували? Незбалансованість товарної і грошової мас накопичувалась протягом останніх трьох десятиліть. Незабезпечені товарами гроші сконцентрувались у досить невеликого круга людей.
– В умовах соціалітету Дюрінга вони стануть фінансовим капіталом, який обернеться в промисловий та інший, щойно на ринок будуть виставлені державні засоби виробництва, поки що віднесені до «загальнонародної» власності. Це і буде підведенням капіталістичного базису під несоціалістичну надбудову.
– Грошова реформа з вилученням капіталу через анулювання вкладів на пред’явника і підтвердження трудового поручення інших станів при забезпеченні середнього для суспільства рівня споживання в сфері управління буде встановленням соціалістичної надбудови на соціалістичному базисі.
Саме для того, щоб на законних засадах встановити капіталізм (непомітно протягом багатьох десятиліть, користуючись нерозумінням апаратом суті справи), глобальна концептуальна влада, все чудово розуміючи, і створила зростаючу незбалансованість товарної і грошової мас, про яку тепер несподівано заговорили, отримавши команду.
В період між з’їздами керівництво партії не лише не виконало рішень ХХVІІ з’їзду, але свідомо пішло на їхню ревізію без врахування думки рядових комуністів. Це закономірний підсумок відходу партійної еліти від принципів діалектичного матеріалізму. Позбавлення партії засобів масової інформації під благовидним приводом «демократизації» – підготовка партійною елітою остаточного розгрому партії трудящих, готової на свідомому рівні впроваджувати в життя політику, спрямовану на побудову суспільства соціальної справедливості. Майбутній ХХVІІІ з’їзд партії, про розкол якої шумить «радикальна» преса, має стати з’їздом об’єднання всіх здорових сил. Але перш ніж правильно об’єднуватись, слід правильно розмежуватись. Без усвідомлення необхідності методологічної платформи цього об’єднання зробити не вдасться.
Побачити все це, зрозуміти, розробити єдино вірну концепцію побудови і розвитку суспільства соціальної справедливості, привести її в життя, а, як наслідок, одержати реальну перемогу в сучасній інформаційній війні можна, лише оволодівши всіма видами інформаційної зброї, і, насамперед діалектичною методологією.
ХХХ
Методологію ми розуміємо так. Всесвіт – самозмінна в формах по мірі розвитку матерія. Формам організації матерії в науці відповідає поняття інформації, а в релігіях – дух. Будь-яка частина матерії має здатність більш чи менш повного відображення (інформаційний проес, що триває в часі) всього іншого Всесвіту і самого себе в саму себе. При достатньо високому рівні організації матерії окремий вид його загальної властивості – відображення – ми називаємо розумом. Світ, Всесвіт – триєдність матерії, інформації, міри. Рух – самозмінювання в часі форм організації матерії. Діалектика – методологічне поняття, що відображає рух всього існуючого в цілісності Світу крізь:
– Взаємовідношення відмінностей;
– Перехід кількісних змін в якісні і навпаки;
– – ЗАПЕРЕЧЕННЯ заперечення.
Досвід, практика – критерій істини – підтверджує поки достатню правильність цього світосприйняття. – Відхід від нього призводить до руйнування повноти до цілісності світосприйняття і в своїй крайній формі є антидіалектичними відсебенькками, самодурством.
Тут змінена звичне формулювання «єдності і боротьби протилежностей», адже протилежності розуміють під собою парність відмінностей, а «боротьба» в руках ворожих або недолугих вульгаризаторів призводить до боротьби до зниження однієї з протилежностей, що для суспільства може стати причиною його руйнування або стійкої деградації. Єдність і боротьба протилежностей – звуження більш загальної закономірності; невиправдане використання звуженого закону призводить до помилкових висновків.
Розвиток методології – благо.
Травень, 1990
P.S. Нагадаємо читачам, що дана стаття базувалась на досягнутій тоді Внутрішнім Предиктором СРСР мірі розуміння, яка за роки писля 1990 р. значно розширилась.
Перекладено з російської
Версія для завантаження:
https://kobua.files.wordpress.com/2009/06/scho_za_perevalom_perebudovy.doc
Концепція Суспільної Безпеки 